УАПЦ с.Під`ярків

Дописи і література

А) Дані статистики. В своєму Зверненні патріарх Філарет пише: «…на сьогодні Київський патріархат налічує в Україні близько 4000 громад, в той час як УАПЦ, за її власними даними – трохи більше 500 громад».

Так, кількість парафій УПЦ КП дійсно є більшою за кількість парафій УАПЦ. Проте, коли глава УПЦ КП намагається ствердити, що Київський патріархат у вісім (!) разів чисельніший за УАПЦ, він озвучує неправдиву інформацію та демонструє дивну необізнаність про життя Церкви, з якою прагне об’єднатися. Адже за даними державних органів станом на 1 січня цього року УАПЦ нараховувала 1.172 релігійні громади, а УПЦ КП – 3.484 громади.

Фахівці в галузі релігійно-конфесійного життя давно звернули увагу на те, що статистичні відомості, які наводять державні органи, не завжди адекватно відбивають реальну церковну інфраструктуру тої або іншої конфесії. Це пов’язано з тим, що основною одиницею, за допомогою якої визначається чисельність Церкви, є статут релігійної громади. Втім громада, де існує літургійне життя та пастирська опіка, особливо, якщо вона має власне храмове приміщення, та громада, що складається з десяти осіб, котрі формально є її засновниками, – це різні речі.

Зрозуміло, що на певному етапі розвитку такі громади мають право на існування. Тому вони і присутні в усіх Церквах. Однак, згідно оцінки експертів, деякі церковні центри спеціально реєструють такі «мертві душі», щоб штучно створити враження своєї чисельності. Знову ж таки, на думку експертів, це характерно передусім для УПЦ КП, що перебуває в жорсткому протистоянні до чисельнішої від неї УПЦ та претендує на ексклюзивну роль в церковному житті України.

Таким чином, внаслідок методологічної помилки формується віртуальна статистика, відповідно до якої Київський патріархат має біля 4.000 релігійних громад та церковну інфраструктуру на Сході України. Проте, насправді навіть співвідношення 3.484 релігійних громад УПЦ КП до 1.172 громад УАПЦ вимагають корекції. Адже головна соціальна база УАПЦ дійсно міститься в західноукраїнському регіоні, де існують численні громади, що мають власні храми. Натомість УПЦ КП, окрім присутності в Західній Україні та м. Києві, декларує свою інфраструктуру на Сході, де релігійні громади об’єднують нечисленну паству, а громади УПЦ КП та УАПЦ загалом не забезпечені храмовими приміщеннями. Як легко здогадатися, саме тут і є головний масив віртуальних парафій.

Окремої згадки вимагає теза патріарха Філарета про його власну популярність, що ґрунтується на щорічному рейтингу одного київського політичного видання. Що ж, так би мовити, брендовий характер імені патріарха Філарета не викликає у нас сумнівів. Дійсно, за частотою згадок в ЗМІ ім’я патріарха Філарет посідає перше місце серед релігійних діячів України. Втім, варто пам’ятати, що далеко не в усіх публікаціях патріарх Філарет згадується в позитивному контексті. Адже для певної частини українського суспільства це ім’я досі залишається синонімом розбрату та чвар. Про це, зокрема, свідчить той факт, що згідно з тими самими соціологічними опитуваннями, кількість симпатиків УПЦ КП – 5.500 тисяч осіб, але коли респондентам пропонується обрати Церкву, якій вони симпатизують, без згадки, що на її чолі стоїть патріарх Філарет, то кількість симпатиків Київського патріархату збільшується до 7 мільйонів осіб. Як бачимо, особа патріарха Філарета робить Київський патріархат несимпатичним для 1,5 мільйона осіб.

Варто також не забувати, що саме через постать патріарха Філарета сьогодні заблокована можливість діалогу між Київським патріархатом та УПЦ, що більш ніж вдвічі переважає КП за чисельністю громад (10.566) та користується значною суспільною підтримкою, особливо на Сході та Півдні України.

УАПЦ розглядає Київський патріархат як партнера в об’єднавчому процесі та не зацікавлена в дискредитації його глави – патріарха Філарета. Отже, наводячи ці неприємні для патріарха Філарета факти, ми просимо звернути увагу, що уникаємо емоційних оцінок та радикальних висновків, пам’ятаючи про те, що всі процеси в церковному житті треба розглядати в історичній перспективі.

Що ж стосується вкрай малої суспільної підтримки УАПЦ, на яку посилається патріарх Філарет, то проста логіка показує, що наведені ним цифри (1%) не лише не відбивають дійсні настрої в суспільстві, але навіть приблизно не схожі на правду. Однак замість того, щоб проаналізувати проблему і зрозуміти в чому полягає методологічна похибка розробників анкети, за допомогою якої було проведене це недосконале дослідження, патріарх Філарет використовує ці соціологічні дані проти свого, як йому здається, «конфесійного конкурента» – УАПЦ.

Що ж, в політичному протистоянні в хід часто йдуть усі методи, включно з найбруднішими. Та хіба в стосунках між двома православними юрисдикціями можуть мати місце елементи «чорного піару», що його фахівці традиційно спекулюють штучними рейтингами популярності та даними методологічно недосконалих соцопитувань? Адже патріархові Філарету добре відомо, що релігійна проблематика має свою специфіку і тому навіть авторитетні соціологічні служби здебільшого припускаються методологічних помилок під час проведення опитувань, а їхні результати – не цілком адекватно віддзеркалюють реальну ситуацію. Отже, посилаючись на вигідні йому соціологічні відомості та замовчуючи інші, лідер УПЦ КП діє некоректно та намагається маніпулювати церковно-суспільною думкою.

Б) Внутрішня ситуація в УАПЦ. Як пише патріарх Філарет: «В УАПЦ протягом останніх десяти років відбувається постійне протистояння, вона роздирається протиріччями серед єпископату. На сьогодні важко навіть говорити про УАПЦ, як єдину Церкву, бо фактично вона складається з трьох груп, які перебувають одна з одною в дуже складних, а часом і у відверто ворожих стосунках».

Розглянемо це твердження. УАПЦ – церковна структура, що спирається у своєму житті на історично притаманні українському православ’ю традиції соборності. Тому вона не вимагає від ієрархів та духовенства механічної однодумності, а толерує плюралізм думок та підходів у розв’язанні проблем церковного життя. З огляду на це, ієрархи та духовенство УАПЦ можуть вільно висловлювати свої думки, навіть якщо ці думки не збігаються з думкою церковної більшості або предстоятеля. Чи може виявлення різних думок призводити до «відверто ворожих стосунків»? Так, але лише тоді, коли члени Тіла Христового втрачають любов один до одного. В нашій Церкві існують різні думки, але існує й любов, що живить нашу єдність. Тому те, що патріарх Філарет мовою соціології називає «складними» та «ворожими» стосунками – насправді є виявленням відмінності думок, яка, за словами апостола Павла, сприяє відкриттю «досвідчених» (1 Кор. 11, 19). Такий «поділ» наша Церква разом з святим апостолом Павлом сприймає як Боже попущення на шляху до досконалості, прагнучи до повнішого втілення християнського ідеалу. Цебто стану повної єдності, коли члени Тіла Христового з'єднані в «однім розумінні та в думці одній» (1 Кор. 1,10).

З іншого боку, на думку незалежних експертів, в середовищі єпископату УПЦ КП існує як мінімум дві партії, стосунки між якими характеризує жорстка конкуренція. Відомі й імена лідерів цих груп, проте як архіпастир вважаю неетичним прилюдно їх оголошувати. Зауважу лише, що в експертному середовищі на них неодноразово вказували в контексті протистояння патріарху Філарету та боротьби за майбутнє патріаршество в УПЦ КП.

Водночас, у структурі УПЦ КП панує позірна однодумність, яка була характерна для життя нашого суспільства у радянський час. Отож, єдність, що панує в УПЦ КП, має суто зовнішній характер та існує завдяки механізмам адміністративного примусу. Причиною експерти, як правило, вважають своєрідне розуміння природи церковного життя і церковної єдності патріархом Філаретом, котрий нерідко підсвідомо тлумачить Церкву в стилі абсолютизму Людовіка XIV – «Церква – це я».

Втім, чи відповідає така єдність критеріям православного вчення про Церкву? І чи є вона виявленням церковної соборності? Адже церковна єдність не може мати виключно зовнішній характер та спиратися на механізм пригноблення однієї особи іншою. Єдність Церкви – відтворення святої єдності Бога, про що свідчать звернені до Отця слова молитви Господа Ісуса за учнів та вірних на Таємній Вечері: «щоб були усі одно: як Ти, Отче, в Мені, а я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони» (Ів. 17, 21).

Джерело - УАПЦ