УАПЦ с.Під`ярків

Дописи і література

Іван "Артем" Захарків

Іван Михайлович Захарків народився 23 лютого 1914р. в селі Під` ярків Перемишлянського району Львівської області. Також, відомий під псевдонімом «Артем». Його батько – Михайло Захарків і мати – Горпина Якимівна займалися рільництвом, і саме вони виховали в ньому любов до Батьківщини. В своєму рідному селі Під` яркові «Артем» закінчив народну школу і продовжував навчатися у Львівській гімназії. Тоді ж почав активно працювати в українських націоналістичних молодіжних організаціях, зблизився і потоваришував зі Степаном Бандерою, Миколою Лемиком, Василем Безхлібником та іншими визначними борцями за державну незалежність України. Ще гімназистом вступив до ОУН(1929). Після закінчення гімназії поступив на хімічний факультет Львівської політехніки разом зі своїм сусідом Дмитром Константиновичем Толопком, який був професором на хімічному факультеті. Львівської політехніки Іван Захарків не закінчив тому, що був засуджений 1934р восени за приналежність до ОУН та співучасть у підготовці атентату Миколи Лемика на високопоставленого большевицького дипломатичного співробітника О.Майлова в знак протесту проти організованого Москвою голодомору і масових репресій на Україні та їх замовчування в Європі й світі. Іван Захарків був засуджений на трирічне ув’язнення, яке відбував у польській тюрмі в Равичі. Вийшовши на волю, продовжував політичну діяльність. Належав до Львівського обласного проводу ОУН, там був головним референтом. З 1930 року «Артем» належав до «Пласту». Поліція не раз пробувала його схопити, але йому вдалося вирватись у неї з рук. Після розпаду Польщі повертається додому і на деякий час влаштовується на роботу вчителем у селі Чорний Острів Жидачівського району Львівської області. Із посиленням більшовицької репресії переходить у підпілля. У 1941 році разом із західною групою ОУН вирушає на Схід.

У Києві його арештовують гестапівці. Поки вони встановлювали достовірність документів, тамтешнє підпілля зуміло влаштувати йому втечу з камери смертників і повернення у Галичину. Він був дуже ослаблений тортурами то голодом, тому йому виділили квартиру у Львові, з Києва викликали лікарів, які допомогли йому встати на ноги. Десь з кінця 1942 чи 1943р. Іван Захарків знову їздив у сусідні області України.

Від 18 липня до 15 листопада 1944 року був курсантом старшинської школи УПА «Олені» в Карпатах. Спочатку життя в тій школі було для нього новим, бо він там проходив військову службу, але потім звик. Там він оволодів військовою справою сам і навчив основ націоналістичної ідеології та політики друзів, брав участь у різних відповідальних акціях. Зі школи вийшов з найвищим званням, яке можна було одержати, - старшого булавного. Залишив про це унікальний щоденник та конспекти викладів, що стали цінним джерелом для дослідників українського повстанського руху. Тепер цей щоденник знаходиться в його сина.

Після закінчення навчання в «Олені» «Артем» перейшов у рідні околиці. Де продовжував повстанську боротьбу. Загинув у нерівному бою з московсько – енкаведистською зграєю у селі Борусові Жидачівського р – н. Похований у братській могилі. Через 2 тижні після його героїчної смерті в нього народився син Олег. Оскільки дружина «Артема» - Ярослава ( дівоче прізвище Завидка ) працювала у підпіллі медсестрою (псевдо «Марта») і впала від московських куль на полі слави коли синочкові минуло лише 7 місяців, то сина виховали чужі люди, а щоб захистити від репресивних структур Москви в Україні зареєстрували на прізвище матері.

За бойові заслуги Івана «Артема» було нагороджено Срібним хрестом посмертно 1947 року.

Брат Івана – Андрій Захарків і син Олег Завидка, а також інші родичі та окремі національно – політичні об`єднання виділили кошти на виготовлення Меморіального знаку на будинку місцевої неповно – середньої школи, в якій він вчився. Олег Іванович свято береже все, що залишилося від батька, а зараз проживає в містечку Жовква на Львівщині. Про життя «Артема» було надруковано в газетах «Шлях перемоги», «Галицький шлях».

Отож, Іван Захарків, який страждав, був переслідуваний большевиками і гестапівцями. Але це його не зламало, і він продовжував боротися за щастя і благополуччя свого народу до смерті, є гідним прикладом для наслідування. Ми повинні пам’ятати про цих людей, які зробили все можливе і неможливе для нашої держави – України, а передовсім – для нас.